Орлівщинський ліцей Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області


запам'ятати

 



Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Національна дитяча гаряча лінія

Історія ліцею

Історія розвитку освіти у нашому селі сягає у далеку давнину, коли наш край почав заселятися запорожцями та людом, який зазвичай оселявся поблизу монастиря. Запорозька святиня – Самарський Пустельно-Миколаївський монастир з часів його заснування  (1576 р.) приваблював подорожуючих: запорожці оселялися зимівниками навколо монастиря так і виникло моє рідне село Орлів кут, а згодом з 1776 року його почали називати Орлівщина. «В славних обширних дачах Самарского запорожского Пустинно-Николаевского монастиря урочище «Орлов кут» давно уже, еще с 1675 года, по всему степу Самарському, известно было своею пасекою, своим садом и приютом для всякого рода странников и скитальцев… По увеличении числа монашествующих и служащих при Самарской церкви, в 1576 году учреждена была здесь общая школа, где все желавшие обучались грамоте, молитвам и закону Божию.» (Макаревський Ф. «Матеріали історико-статистичного опису Катеринославської єпархії»).

                                                  Козацька школа… крита очеретом,

                                                  Благенькі стіни, плетені з лози,

                                                  Напіввікна  заплющена заметом

                                                  Три лави, стіл, псалтир і образи…

 
 

 Саме так ми уявляємо собі  ті далекі часи, коли наші пра-прадідусі і бабусі почали навчатися грамоті. На початку 1770 року, по розпорядженню Коша, з Січі запорізької переведена була у слободу Орлівщину школа вокальної музики та церковного співу.  «…это сделано было с тою целью, чтобы среди запорожья, как бы в центре семейного казачества, поднять и возвысить в запорожье церковное чтение и пение, чтобы в школе практически приучить молодых казаков, хлопцев к церковному чтению, образовать из них отличных чтецов и певцов для всех вновь открываемых церквей и приходов запорожского края. Есть все основания  предполагать, что главным действующим лицом в этой Орловщинской школе был любимец  Калнышевского, тот знаменитый читака и спевака Михаил Кафизма.» (МакаревськийФ. «Матеріали історико-статистичного опису Катеринославської єпархії»

У 1780 році начальник Самарського монастиря, ієромонах Феофан, вирішив за рахунок монастиря, влаштувати в Орловщині для слобожан, особливу церкву  на честь Покрова Божої Матері та відмежувати від монастирських дач 120 десятин землі для майбутнього приходу Орлівщинської Покровської церкви. Після освячення нової Орлівщинської церкви, 14 листопада 1782 року, було відкрито богослужіння, священнодійства, а згодом і церковно-приходська школа. «Матеріали історико-статистичного опису Катеринославської єпархії»).

Згодом почали відкривати земські школи, старожили розповідають, що в селі до 1917 року було 3 школи. Перша земська школа, була розташована у центрі села, там де зараз знаходиться ЗОШ І-ІІІ ст. на місці будинку для вчителів, ця споруда була зруйнована у 60-х роках минулого століття. Церковно-приходська  та ще одна невеличка школа стояли край села,  під сосною. Приміщення земської школи було цегляним і добротним. Інші школи – церковно-приходська та початкова були глиняні селянські хати, невідомо коли збудовані.

 

У церковно-приходській школі та початковій було по два класи і по два вчителя. Земська школа була набагато кращою, там було три класи і три вчителя. Учнів у школах було мало, та й навчалися переважно діти заможних батьків. Навчальний процес у школах в роки громадянської війни проходив епізодично. «В класах більше навчалося хлопчиків ніж дівчаток, книжок майже не було» ( спогади старожилів села). Школа церковно-приходська біла зовсім невеличкою, нагадувала селянську хату, вкрита соломою, з маленьким віконцями. Класи були переповнені, одночасно за партою сиділи діти різного віку. По середам та п’ятницям в школу приходив священнослужитель, він викладав Закон Божий. Сидіти було тісно, парти стояли у п’ять рядів. Проходити між партами біло важко. Взимку кожен учень приносив з собою у школу дрова, щоб було чим топити приміщення.

Заняття дуже часто припинялись, були перервані наскоками махновців або ще якоюсь з банд «Вчилися так -  приходили брудні , часто голодні, сиділи одягнені, так як в класі було холодно, дід-сторож погано натоплював школу. Складно було вчитися не лише дітям, а і вчителям: одні виконували щось письмово, а інші – відповідали усно.» ( спогади Савицької Марфи Іванівни ) 

…Грозові події 20-х років пронеслися над селом. Зовсім іншою стала і школа. В школі утворилася піонерська організація. До 1924 р. перші піонери називалися «спартаківцями» , а після смерті В.Л.Леніна – стали носити ім’я «ленінці».

В Орлівщині,  (із спогадів старших  вчителів)  перша піонерська організація носили ім’я легендарного льотчика Валерія Чкалова. Із спогадів вчителя Тупала Івана Григоровича.

У 1932 році в Орлівщині було 18 класів. Директором школи у центрі села був Мазур Олексій Іванович, а вчителями: Родченко Олексій Юхимович (загинув на фронті), Тупало Іван Григорович,  Гарус  (ім’я та по батькові невідомо), Шевченко Федір Іванович.

Вчитися, у ті часи, було дуже тяжко.  Молода країна ще підводилася на ноги. Шкільної форми не було, взуття також було мало. Не вистачало шкільного приладдя, книг, а особливо, підручників та зошитів. Учні самі купували білий папір, розрізали, розкреслювали його і робили зошити. Книг було дуже мало тому уроки готували разом. Незважаючи на такі тяжкі умови  учні вчилися добре, розуміли перевагу освіченої людини.

До початку війни, школа була семирічна. Директором школи у той час був Дубінін Марко Мусійович. У початковій школі працювали Докія Павлівна, Леся Федорівна, Наталя Іванівна, Біліченко Василь Панькович та Пащенко Омелян Петрович, Причина Олександра Юхимівна.

 «Учні школи активно допомагали колгоспникам збирати урожай, знищувати шкідників, збирати колоски жита, пшениці, проса. Цікавим було шкільне життя, діти їздили на екскурсії до електростанції «Дніпрогес» та інші місця, ходили у походи, виступали з концертами перед колгоспниками села» (спогади старшого піонервожатого Савінова Івана Григоровича).